Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
З припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів її сім’ї. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 5 листопада 2014 року №6-158цс14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".
5 листопада 2014 року м.Київ №6-158цс14
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 8, Особи 9 до Особи 10, Особи 11, Особи 12, Особи 13, Особи 14, третя особа — орган опіки та піклування Радехівської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення з будинку та зняття з реєстрації, за заявою Особи 8 та Особи 9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.04.2014,
ВСТАНОВИЛА :
У липні 2013 року Особа 8 та Особа 9 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вони є власниками будинку, що розташований за Адресою 1, у цьому будинку проживають відповідачі, які вселились та зареєструвались при житті попереднього власника будинку Особи 15, яка померла у 2006 році. Оскільки закон не передбачає у випадку зміни власника будинку перехід прав і обов’язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім’ї колишнього власника, а відповідачі не є членами сім’ї нових власників будинку, то вони підлягають виселенню з будинку.
Позивачі просили зобов’язати відповідачів не чинити їм перешкод у користуванні та розпорядженні будинком, виселити їх та зобов’язати знятися з реєстрації.
Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 2.12.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11.03.2014, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою ВСС від 24.04.2014 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Особи 8, Особи 9 за вищевказаними судовими рішеннями на підставі п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.
У поданій до Верховного Суду заяві Особа 8 та Особа 9 просять скасувати ухвалу ВСС від 24.04.2014, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: стст.64, 156 Житлового кодексу Української РСР, стст.383, 391, 405 Цивільного кодексу.
На підтвердження своїх доводів заявники наводять ухвали ВС від 4.10.2006, 18.09.2008 та ухвалу ВСС
від 4.07.2012.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 22.09.2014 поновлено строк на звернення із заявою про перегляд ухвали ВСС від 24.04.2014, справу допущено до провадження у Верховному Суді.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах ВС визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.
Судами під час розгляду справи встановлено, що
власником будинку, що розташований за Адресою 1, була Особа 15 — матір Особи 9, Особа 16 та Особа 10. 12.01.90 Особа 15 склала заповіт, яким заповіла все своє майно Особі 16. Інформація 1, Особа 15 померла.
Відповідно до свідоцтв про право власності на спадщину за заповітом та за законом від 21.09.2007 Особа 16 таОсоба 9 стали співвласниками будинку, першому із них належало 11/12 частин, а другому — 1/12 частина.Інформація 2, Особа 16 помер, заповівши свої 11/12 частин будинку Особі 8. Позивачі оформили своє право власності на житловий будинок у відповідних частинах.
Особа 10, його дружина Особа 11, а також їхні діти: Особа 12, Особа 14 та Особа 13 — були вселені та зареєстровані в спірному будинку за згодою колишньої власниці будинку Особи 15 як члени її сім’ї.
Судами також установлено, що після смерті власниці будинку Особи 15 відповідачі продовжували проживати в будинку як наймачі житла, несли витрати на його ремонт і утримання та здійснювали інші обов’язкові платежі.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що позивачі проживають в м.Львові, де забезпечені житлом, а відповідачі вселились у будинок як члени сім’ї власника Особи 15, після її смерті вони проживають у будинку як наймачі житла й несуть витрати на його утримання.
Разом з тим у наданих для порівняння заявниками ухвалі ВС від 4.10.2006 та ухвалі ВСС від 4.07.2012 суди касаційної інстанції дійшли висновку про те, що виникнення в членів сім’ї власника житлового будинку права на користування цим будинком є похідним від виникнення у власника права власності на будинок, а припинення права власності особи на будинок припиняє право членів його сім’ї на користування житловим будинком.
Надана заявниками ухвала ВС від 18.09.2008 не може бути визнана прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки вона ухвалена в порядку перегляду судових рішень за винятковими
обставинами згідно з гл.3 розд.5 ЦПК (у редакції від 22.04.2008) і не є рішенням суду касаційної інстанції.
Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.
Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб.
Згідно з положенняит ст.391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім’ї власника житлового будинку, які проживають разом з ним у будинку, який йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку,
якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також ст.405 ЦК.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім’ї власника будинку користуватися цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім’ї якої вони є; з припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів її сім’ї.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд зазначив, що відповідачі, зареєстровані в будинку як члени сім’ї власника будинку, є добросовісними наймачами, несуть витрати на ремонт і утримання будинку.
Разом з тим судом не враховано, що право на користування жилим приміщенням членів сім’ї власника будинку й наймачів регулюється різними нормами. Зокрема, права й обов’язки членів сім’ї власника будинку регулюються стст.156, 157 ЖК УРСР, а права й обов’язки наймачів — стст.158—170 ЖК УРСР, а також гл.59 ЦК.
Відповідно до вимог чч.1, 2 ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
Ураховуючи викладене, ухвала ВСС від 24.04.2014 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись ст.3603 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА :
Заяву Особи 8 та Особи 9 задовольнити.
Ухвалу ВСС від 24.04.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.
Газета Закон і Бізнес
_03_03.png)
