Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Спір стосовно захисту цивільних прав, що виникають із земельних відносин, має не публічний, а приватноправовий характер. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 16 грудня 2014 року №21-544а14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
16 грудня 2014 року м.Київ №21-544а14
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду у складі:
головуючого — Кривенка В.В.,
суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гуля В.С., Гусака М.Б., Гриціва М.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В.,
Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Шицького І.Б.,
розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут соціальних технологій» до Львівської міської ради, виконавчого комітету міськради, Львівського державного інституту новітніх технологій і управління ім. В.Чорновола, управління земельних ресурсів у м.Львові, треті особи: Відкрите акціонерне товариство «Концерн «Електрон», Національний університет «Львівська політехніка», головне управління Державного комітету по земельних ресурсах у Львівській області, про скасування ухвал міськради, рішення виконкому міськради та державного акта на право постійного користування земельної ділянкою,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2010 року ТОВ звернулося до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило скасувати: ухвалу 9-ї сесії V скликання міськради від 17.04.2008 №1756; ухвалу 10-ї сесії V скликання міськради від 10.07.2008 №1956; рішення виконкому міськради від 19.09.2008 №970; державний акт від 1.08.2008 серії ЯЯ №177022 на право постійного користування
інститутом земельною ділянкою по вул. Генерала Т.Чупринки, 130 у м.Львові.
На обгрунтування позовних вимог зазначило, що спірні ухвали, рішення та державний акт видані з недотриманням земельного законодавства, порушують права ТОВ і ВАТ як користувачів земельної ділянки та власників розташованих на ній будівель і споруд.
Суди встановили, що ухвалою 9-ї сесії V скликання міськради від 17.04.2008 №1756 інституту погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею
Ухвалою 10-ї сесії V скликання міськради від 10.07.2008 №1956 інституту затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею
Генерала Т.Чупринки, 130 у постійне користування для будівництва житлового будинку для викладачів інституту за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання — землі житлової забудови. Інститут зобов’язано у місячний термін виготовити і зареєструвати Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.
Виконком міськради рішенням від 19.09.2008 №970 дозволив інституту проектування п’ятиповерхового житлового будинку (п’ятий поверх — мансардний) з офісними приміщеннями та вбудованими автостоянками на вул. Генерала Т.Чупринки, 130 для викладачів інституту; на інститут поклав обов’язок у встановленому порядку отримати в департаменті містобудування вихідні дані для проектування п’ятиповерхового житлового будинку з офісними приміщеннями та вбудованими автостоянками, а також розробити в ліцензованій проектній організації робочий проект та погодити його в департаменті містобудування.
На підставі ухвали 10-ї сесії V скликання міськради від 10.07.2008 №1956 інституту видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею
№177022 (для будівництва житлового будинку для викладачів інституту).
Франківський районний суд м.Львова постановою від 16.09.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 5.04.2012, позов задовольнив.
Вищий адміністративний суд ухвалою від 4.06.2014 рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції погодився із висновком судів попередніх інстанцій про те, що всупереч вимогам стст.123, 125 Земельного кодексу з ТОВ і ВАТ, які є власниками об’єктів нерухомості, розташованих на земельній ділянці, щодо якої виник спір, не погоджено проект відведення цієї земельної ділянки, чим порушено їхні права та інтереси.
Не погоджуючись із ухвалою ВАС, університет звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства.
На обгрунтування заяви додав копії ухвал ВАС від 1.10.2013 (справа №К/800/16182/13), 1.04.2014 (справа №К/800/13177/13) та постанови Вищого господарського суду від 6.08.2013 (справа
№5015/856/12), які, на думку університету, підтверджують неоднакове правозастосування.
Ухвалою від 20.10.2014 ВАС допустив цю справу до провадження ВС, виходячи з того, що в цьому випадку має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах ВС виходить із такого.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.50 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Зенд проти Австрії» від 12.10.78 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не тільки на правову основу самого існування суду, а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, установлений законом» у ч.1 ст.6 конвенції передбачає «усю організаційну структуру
судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, установленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами встановлено інший порядок судового провадження.
Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічноправовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
На думку колегії суддів, такий висновок не грунтується на правильному застосуванні ст.6 конвенції стосовно «суду, встановленого законом».
Так, суди при вирішенні справи встановили, що позивач звернувся до суду з вимогами про захист своїх цивільних прав, оскільки передання третій особі спірними рішеннями відповідача в постійне користування земельної ділянки для зведення житлового будинку призведе до незаконного позбавлення його права власності на розташовану на цій земельній ділянці споруду.
На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах ВС, спір стосовно захисту цивільних прав, що виникають із земельних відносин, має не публічний, а приватноправовий характер, а тому вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі й обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, господарського судочинства, який полягає в змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, установленим законом» у розумінні ч.1 ст.6 конвенції.
Керуючись стст.241—243 КАС, колегії суддів Судової палати в адміністративних справах та Судової палати в господарських справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Національного університету «Львівська політехніка» задовольнити.
Ухвалу ВАС від 4.06.2014 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.
_03_03.png)
