ВС зробив висновок щодо дострокового погашення заборгованості

 Пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості, кредитор змінив строк виконання основного зобов’язання й мав пред’явити позов до поручителя протягом 6 місяців, починаючи від цієї дати. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 21 січня 2015 року №6-190цс14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

21 січня 2015 року      м.Київ      №6-190цс14

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., ЛященкоН.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 9 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа — Особа 11, про визнання поруки припиненою, за заявою Особи 9 про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.08.2014,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2013 року Особа 9 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання поруки припиненою.

Зазначала, що 10.07.2006 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і Особою 11 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі $25200 на строк до 10.07.2013 зі сплатою 12,5% річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і нею, Особою 9, укладено договір поруки, відповідно до умов якого вона відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й позичальник. 5.02.2010 вона отримала від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» претензію-вимогу про

виконання в 30-денний термін зобов’язань за кредитним договором, порушенимОсобою 11, і повернення в повному обсязі всієї суми заборгованості. 25.03.2011 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовом про стягнення в солідарному порядку з позичальника та з неї — поручителя — заборгованості за кредитним договором.

Оскільки ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» пропустило передбачений ч.4 ст.559 Цивільного кодексу 6-місячний строк для пред’явлення вимоги до поручителя, Особа 9 просила суд визнати поруку припиненою.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 20.02.2014 позов Особи 9 задоволено.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 25.06.2014 рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою ВСС від 13.08.2014 у відкритті касаційного провадження в справі за касаційною скаргою Особи 9 на рішення Апеляційного суду м.Києва від 25.06.2014 відмовлено.

У заяві про перегляд ухвали ВСС від 13.08.2014 Особа 9 порушує питання про скасування

ухвали ВСС від 13.08.2014 та направлення справи на новий касаційний розгляд з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції норми матеріального права, а саме — ч.4 ст.559 ЦК.

На обгрунтування заяви Особа 9 додала ухвалу ВСС від 9.07.2014, в якій, на її думку, по-іншому застосована зазначена правова норма.

Ухвалою ВСС від 27.10.2014 справу допущено до провадження ВС в порядку гл.3 розд.V Цивільного процесуального кодексу.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

За положеннями п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом ст.3604 ЦПК, суд задовольняє заяву про перегляд справи ВС і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що відповідно до умов кредитного договору від 10.07.2006 №014/9408/73/39623, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і Особою 11, остання отримала кредит у розмірі $25200 на строк до 10.07.2013 на умовах сплати 12,5% річних за користування кредитом.

Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитом 10.07.2006 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і Особою 9було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель відповідає перед кредитором солідарно з позичальником у повному обсязі за своєчасне виконання ним своїх зобов’язань за кредитним договором.

У зв’язку з невиконанням Особою 11 своїх зобов’язань за кредитним договором ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надіслав Особі 9 претензію-вимогу від 5.02.2010 про дострокове виконання зобов’язання за кредитом — повернення в 30-денний строк (тобто до 7.03.2010) усієї суми

заборгованості в розмірі $13175,76 та 3555 грн. 38 коп.

25.03.2011 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до Деснянського районного суду м.Києва з позовом доОсоби 11, Особи 9 про солідарне стягнення заборгованості в розмірі 102388 грн. 84 коп., що виникла за кредитним договором №014/9408/73/39623. Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 6.10.2011 стягнуто з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором.

Задовольняючи позов Особи 9 про визнання поруки припиненою, суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» пропущено 6-місячний строк, установлений ч.4 ст.559 ЦК для пред’явлення позову до поручителя про сплату заборгованості за кредитом, оскільки у зв’язку з направленням банком до Особи 9 вимоги від 5.02.2010 про дострокове погашення заборгованості в 30-денний термін цей строк повинен обраховуватися з 7.03.2010, а він банком не дотриманий.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи Особі 9 у задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд

касаційної інстанції, вважав, що договір поруки не припинив своєї дії, тому що відповідач, надсилаючи поручителю претензію-вимогу від 5.02.2010, діяв відповідно до п.6.5 кредитного договору, яким передбачено дострокове стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором у разі невиконання умов цього договору, у той час як строк виконання основного зобов’язання на час пред’явлення позову не настав. Крім того, той факт, що порука не припинилась, установлений рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 6.10.2011, яке набрало законної сили та яким з підстав існування зобов’язань сторін за договором поруки стягнуто з поручителя суму заборгованості за кредитним договором.

У наданому для порівняння судовому рішенні у справі, яка виникла в подібних правовідносинах, а саме — ухвалі ВСС від 9.07.2014, суд касаційної інстанції, застосувавши норми ч.4 ст.559 ЦК, дійшов висновку про пропущення позивачем строку пред’явлення вимоги до поручителя за договорами поруки з огляду на те, що банк протягом 6 місяців з моменту встановлення нової дати — дати дострокового повернення кредиту — не подав до суду позову проти поручителя.

Отже, існує неоднакове застосування судом

касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права — ч.4 ст.559 ЦК в поєднанні з нормою ч.2 ст.1050 ЦК.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подіб­них правовідносинах, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Пунктом 6.5 кредитного договору від 10.07.2006 передбачено, що кредитор має право достроково стягнути заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції у разі невиконання позичальником умов цього договору за умови попереднього (за 30 днів) повідомлення позичальника рекомендованим листом.

Згідно з п.2.1 договору поруки від 10.07.2006 в разі невиконання боржником узятих на себе зобов’язань за кредитним договором поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором нарівні з боржником за повернення суми кредиту, нарахованих відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій на підставі ст.554 ЦК.

Відповідно до вимог ч.2 ст.1050 ЦК, якщо договором установлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Згідно з положеннями ч.4 ст.559 ЦК порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Так, у справі, яка переглядається, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника за кредитним договором.

У зв’язку з порушенням боржником виконання зобов’язання за кредитним договором банк відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК і п.6.5 кредитного договору використав право достроково стягнути з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором, надіславши 5.02.2010 претензію-повідомлення (вимогу) про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов’язаних із ним платежів.

Отже, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК змінив строк виконання основного зобов’язання й був зобов’язаний пред’явити позов до поручителя протягом 6 місяців, починаючи від цієї дати.

Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі ч.2 ст.1050 ЦК строку виконання основного зобов’язання передбачений ч.4 ст.559 ЦК 6-місячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

За таких обставин судом касаційної інстанції у справі, яка переглядається, неправильно застосовано зазначені правові норми.

Крім того, висновок суду про збереження дії поруки та про відсутність підстав для визнання її припиненою відповідно до ч.4 ст.559 ЦК грунтувався на заочному рішенні Деснянського районного суду м.Києва від 6.10.2011, яким з боржника й поручителя за цим кредитним договором і договором поруки стягнуто солідарно суму заборгованості.

Проте, як убачається з матеріалів, зазначене рішення скасоване та 16.06.2014 ухвалено нове рішення, яким у позові до поручителя відмовлено з підстав збігання строку, встановленого ч.4 ст.559 ЦК.

Оскільки неправильне застосування норм матеріального права касаційним судом призвело до постановлення незаконного рішення, ухвала ВСС від 13.08.2014 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, ч.1 ст.3602, п.1 ч.1 ст.3603, ч.1 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 9 задовольнити.

Ухвалу ВСС від 13.08.2014 скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.

 Закон і Бізнес