flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

ВС зробив висновок щодо багаторічних насаджень

17 квітня 2015, 14:57

 Багаторічні насадження не можуть розглядатись як окремий об’єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони розташовані. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 25 лютого 2015 року №6-14цс15, текст якої друкує "Закон і Бізнес".



Верховний Суд України

Іменем України
Постанова

25 лютого 2015 року       м.Київ       №6-14цс15

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 7 до Публічного акціонерного

товариства «Сад Поділля» про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за заявою Особи 7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.08.2014,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року Особа 7 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 10.06.2009 їй належить земельна ділянка площею 0,7447 га, розташована на території Пеньківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області. 17.03.2011 між сільськогосподарським Відкритим акціонерним товариством «Сад Поділля», правонаступником якого є ПАТ «Сад Поділля», та Особою 8, яка представляла її інтереси, укладено договір купівлі-продажу багаторічних насаджень — яблунь у кількості 476 штук, за яким ПАТ «Сад Поділля» продало, а вона придбала дерева яблунь, які розташовані на належній їй на праві власності земельній ділянці. У грудні 2011 року вона сплатила попередню оплату за договором у розмірі 7854 грн.

Зазначаючи, що право власності на земельну ділянку поширюється й на розташовані на ній багаторічні

насадження, з моменту отримання нею державного акта на право власності на земельну ділянку вона стала власником цих багаторічних насаджень — яблунь, розташованих на вказаній земельній ділянці, а тому спірний договір не відповідає вимогам ч.2 ст.79 Земельного кодексу, ч.3 ст.373 Цивільного кодексу, Особа 7 просила визнати договір купівлі-продажу яблунь недійсним та стягнути з відповідача на її користь сплачені за цим договором кошти.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 4.06.2014 позов Особи 7 задоволено, постановлено визнати недійсним договір купівлі-продажу багаторічних насаджень — яблунь у кількості 476 штук, укладений 17.03.2011 між СГ ВАТ «Сад Поділля» і Особою 7; стягнути з ПАТ «Сад Поділля» на користь Особи 77854 грн., сплачені за договором купівлі-продажу.

Рішенням Апеляційного суду Він­ницької області від 14.07.2014 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Особи 7 відмовлено.

Ухвалою ВСС від 11.08.2014 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Особи 7 на рішення суду апеляційної інстанції на підставі п.5 ч.4 ст.328 Цивільного

процесуального кодексу.

У поданій 10.11.2014 до Верховного Суду заяві Особа 7 просить скасувати ухвалу ВСС від 11.08.2014, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме — ч.2 ст.79 ЗК, ч.3 ст.373 ЦК.

На підтвердження своїх доводів Особа 7 наводить ухвалу ВСС від 19.06.2014.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 26.01.2015 справу допущено до провадження у ВС.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах ВС визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 23.12.2004 Шаргородською районною державною адміністрацією Вінницької області затверджено проект землеустрою щодо роздержавлення та приватизації земель СГ ВАТ «Сад Поділля».

10.06.2009 Особа 7 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,7447 га з цільовим призначенням — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Пеньківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

17.03.2011 між СГ ВАТ «Сад Поділ­ля», правонаступником якого є ПАТ «Сад Поділля», і Особою 8, яка представляла інтереси Особи 7, укладено договір купівлі-продажу, за яким ПАТ «Сад Поділля» продало, а Особа 7купила за 31416 грн. 476 дерев яблунь, розташовані на належній їй на праві власності земельній ділянці.

У грудні 2011 року позивачка здійснила оплату за договором у розмірі 7854 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на земельну ділянку поширюється й на багаторічні насадження, розташовані на цій земельній ділянці. Позивачка, набувши право власності на земельну ділянку, одночасно стала власником багаторічних насаджень на ній, а тому відповідач не мав пов­новажень власника у розпорядженні майном на момент укладення спірного договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що відповідно до ст.181 ЦК дерева не відносяться до об’єктів нерухомого майна, а тому відсутні підстави для визнання спірного договору недійсним.

Проте у наданій для порівняння ухвалі ВСС суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що при переході права власності на земельну ділянку до власника переходить й право власності на багаторічні насадження, розташовані на земельній ділянці, тому при укладені договору купівлі-продажу товариство не мало права на розпорядження багаторічними насадженнями.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме — ч.2 ст. 79 ЗК, ч.3 ст.373 ЦК, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Згідно із ч.1 ст.78 ЗК право власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до ст.125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з положеннями ч.2 ст.22, ст.19 ЗК багаторічні насадження — це різновид сільськогосподарських угідь, що відносяться до земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ч.2 ст.79 ЗК (у редакції, чинній на час отримання державного акта) право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на

поверхневий (грунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній розташовані.

Згідно із ч.3 ст.373 ЦК право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (грунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об’єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній розташовані, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Враховуючи викладене, у правовідносинах, що склалися між реорганізованим сільськогосподарським підприємством та громадянином, багаторічні насадження не можуть розглядатися як окремий об’єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони розташовані, оскільки є складовою частиною земельної ділянки.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що перебування багаторічних насаджень на балансі підприємства не може вважатись підтвердженням права власності на ці насадження, оскільки баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна і не свідчить про знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації).

Суд касаційної інстанції, погодившись із висновками апеляційного суду, не перевірив правильність застосування судом ч.2 ст.79 ЗК, ч.3 ст.373 ЦК та дійшов до передчасного висновку про те, що спірним договором не порушене право власності Особи 7 на складову частину її земельної ділянки — багаторічні насадження.

Відповідно до ст.3604 ЦПК Верхов­ний Суд задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, ухвала ВСС від 6.11.2013 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.3603 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 7 задовольнити.

Ухвалу ВСС від 11.08.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.

 Закон і Бізнес