Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Діяння не становлять закінченої крадіжки, якщо винуватий фактично не мав реальної можливості розпорядитися майном на свій розсуд. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 25 червня 2015 року №5-96кс15, текст якої друкує "Закон і Бізнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
25 червня 2015 року м.Київ №5-96кс15
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду у складі:
головуючого — Скотаря А.М.,
суддів: при секретарях Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В.,
Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Пивовара В.Ф.,
Пошви Б.М., Редьки А.І., Школярова В.Ф., Тімчинській І.О.,
Волевач О.В.,
за участю заступника начальника управління підтримання державного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури Курапова М.В., захисника Особи 16,
розглянувши справу за заявою заступника Генерального прокурора про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.02.2015 щодо Особи 17,
ВСТАНОВИЛА:
вироком Луцького міськрайонного суду Волинського області від 11.04.2014 Особу 17, Інформація 1, раніше судимого, засуджено за ч.3 ст.185 Кримінального кодексу до позбавлення волі на строк 3 роки.
Особу 17 засуджено за те, що він у ніч з 13 на 14.10.2013, діючи повторно, проник в офісне приміщення за Адресою 1, звідки таємно викрав належне Особі 18 майно на загальну суму 172 грн. Коли він залишав приміщення через вікно і намагався втекти з викраденим, то був затриманий працівниками міліції.
Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 10.06.2014 вирок щодо Особи 17 залишив без змін.
Касаційний суд — колегія суддів судової палати у кримінальних справах ВСС — за наслідками перегляду ухвалою від 26.02.2015 зазначені судові рішення щодо Особи 17 змінив: виключив з мотивувальної частини вироку та ухвали посилання суду на певні докази винуватості Особи 17.
Приводом перегляду справи Верховним Судом стала заява прокурора, а підставами — твердження в заяві про неоднакове застосування касаційним судом однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному в ухвалі Суду. На думку прокурора, злочин, який вчинив засуджений Особа 17, слід кваліфікувати за ч.2 ст.15, ч.3 ст.185 КК як закінчений замах на викрадення чужого майна, вчинений повторно та поєднаний з проникненням у сховище, бо засуджений був затриманий з викраденим і не міг ним розпорядитись.
Як приклад неоднакового правозастосування прокурор посилається на ухвалу касаційного суду від 25.03.2014 року, зі змісту якої вбачається, що вироком місцевого суду особу визнано винною в тому, що в період часу з 23 год. 7.05.2013 до 5 год. 8.05.2013, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, діючи повторно, через незачинену хвіртку ця особа проникла до домоволодіння потерпілої Особи 1, звідки таємно викрала металеву драбину вартістю 155 грн., після чого з місця події зникла.
Крім того, ця сама особа, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, діючи повторно, 11.06.2013 приблизно о 4 годині проникла до приміщення гаража, розташованого на території Богданівської школи, звідки таємно викрала майно, що належало потерпілому Особі 2, на загальну суму 1410 грн., та слюсарні лещата вартістю 113 грн., що належали Богданівській школі, але на виході з приміщення гаража була затримана сторожем, який викликав працівників міліції. Вказані дії особи місцевий суд кваліфікував за ч.3 ст.185 КК.
Однак касаційний суд вирок місцевого суду змінив: перекваліфікував дії особи за першим епізодом з ч.3 ст.185 КК на ч.2 ст.185 КК, а за другим епізодом — з ч.3 ст.185 КК на ч.2 ст.15, ч.3 ст.185 КК.
Отже, колегія суддів судової палати у кримінальних справах ВСС дійшла висновку, що цей злочин необхідно кваліфікувати за ч.2 ст.15, ч.3 ст.185 КК як закінчений замах на викрадення чужого майна, вчинений повторно та поєднаний з проникненням у сховище, оскільки особа проникла до приміщення гаража і намагалася заволодіти майном потерпілого Особи 2 та слюсарними лещатами, що належали школі, але злочин не довела до кінця з причин, що не залежали від її волі, оскільки була затримана сторожем, який викликав працівників міліції.
Так, на думку прокурора, наявний факт неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.
Крім того, на обгрунтування своєї заяви прокурор надав ухвалу Суду (справа 5-40кс13), де наведено висновки про розмежування закінченого складу крадіжки та замаху на неї (без кваліфікуючих ознак), що, відповідно до вимог ст.458 Кримінального процесуального кодексу, має обов’язково бути враховано судами при ухваленні рішень.
Отже, на думку прокурора, має місце невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному в ухвалі Суду.
У своїй заяві прокурор просить судові рішення щодо Особи 17 змінити, кваліфікувавши дії засудженого за ч.2 ст.15, ч.3 ст.185 КК.
Судова палата у кримінальних справах ВС заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора і захисника Особи 16, які підтримали заяву, дослідила матеріали кримінальної справи і матеріали провадження, обговорила вимоги, зазначені в заяві, та дійшла висновку про таке.
Суд переглядає ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 26.02.2015 щодо Особи 17 у зв’язку з наявністю підстав, передбачених пп.1 і 3 ч.1 ст.445 КПК.
У кримінальній справі, в якій оскаржується судове рішення касаційної інстанції, встановлено, що Особа 17 проник в офісне приміщення, звідки таємно викрав чуже майно, а коли засуджений вистрибнув із вікна і намагався втекти, то був затриманий працівниками міліції.
Однак у судовому рішенні, наданому як приклад
неоднакового правозастосування, встановлено, що особа, яка проникла до гаража і після вчинення крадіжки намагалася його покинути, при виході була затримана сторожем, тому винуватий не зміг реально скористатися чи розпорядитися викраденим майном. Касаційний суд дійшов висновку, що такі дії засудженого слід розцінювати як закінчений замах на крадіжку і кваліфікувати за ч.2 ст.15 і ч.1 ст.185 КК.
Зіставлення правових висновків оскарженого та порівнюваного судових рішень свідчить про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.
Суд уже висловлював свою правову позицію щодо цього питання (справа 5-40кс13). Висновок Суду зводився до того, що крадіжка вважається закінченою з моменту вилучення майна і реальної можливості розпоряджатися ним як своїм власним: продати, сховати, подарувати, використати на свої потреби та інше. Якщо такої можливості у винуватого не було, то вчинене повинно розцінюватись як замах на крадіжку і
кваліфікуватися за ч.2 ст.15, ст.185 КК.
Нормативне визначення закінченого і незакінченого злочину в поєднанні з фактичними обставинами справи, щодо яких касаційний суд постановив оспорювану ухвалу, дають підстави дійти висновку, що оскільки Особа 17 (як установлено судами факту) проник до офісного приміщення, заволодів майном потерпілого, і саме в той момент, як тільки він вистрибнув із вікна приміщення і почав тікати з викраденим, зразу був затриманий працівниками міліції. Такі діяння за своїми ознаками не становлять закінченої крадіжки чужого майна, бо винуватий фактично не мав реальної можливості розпорядитися викраденим на свій розсуд.
Аналіз фактичної та юридичної підстав кваліфікації діяння, інкримінованого Особі 17, в оспорюваному рішенні у зіставленні з правовою оцінкою суспільно небезпечного діяння щодо винуватого у рішенні, наданому для порівняння, та зазначеному висновку Суду (справа 5-40кс13) дають підстави вважати, що суд касаційної інстанції припустився помилки у кваліфікації дій Особи 17.
Відповідно до положень п.3 ч.2 ст.455 КПК за наявності підстав, передбачених пп.1—3 ч.1 ст.445 цього кодексу, Суд має право змінити судове
рішення (судові рішення), не передаючи справу на новий розгляд.
Оскільки у даній кримінальній справі встановлено помилковість висновків суду касаційної інстанції, то Суд вважає за необхідне змінити це судове рішення та рішення судів нижчої ланки.
Керуючись стст.453, 454, 455 КПК, Судова палата у кримінальних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
заяву заступника Генерального прокурора задовольнити.
Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 26.02.2015, ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 10.06.2014 та вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.04.2014 щодо Особи 17 змінити: перекваліфікувати його дії з ч.3 ст.185 на ч.2 ст.15, ч.3 ст.185 КК та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки.
Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.4 ч.1 ст.445 КПК.
_03_03.png)
