Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Клієнт банку відповідає за всі суми по операціях з платіжною карткою, навіть якщо вони були проведені без його відома.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 10 липня 2019 року розглянув справу №522/22780/15-ц і постановив, що банк не несе відповідальність за викрадені гроші з картки за певних умов.
9 січня 2015 року з карткового рахунку громадянина України через систему Visa Transer Portmone було несанкціоновано знято 9 600 грн. Однак на телефон не надійшло смс-повідомлення з інформацією про здійснення операцій з переказу коштів з платіжної картки на вказану суму. Дізнавшись про несанкціоновану операцію, 12 січня 2015 року громадянин звернувся до відповідача із заявою про блокування та видачу нової картки, а також подав заяву про незгоду з транзакцією і просив забезпечити повернення йому грошових коштів.
Враховуючи наведене, громадянин просив суд стягнути з банку на свою користь грошові кошти в сумі 9 600 грн та пеню в розмірі 59%, що складає 5 664 грн.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 та ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року позов було задоволено, виходячи із того, що відповідач не надав доказів на підтвердження вчинення позивачем будь-яких дій щодо списання грошових коштів у розмірі 9 600 грн з його банківського рахунку.
Посилання Банку на те, що лише позивачу був відомий ПІН-код належної йому банківської платіжної карти, та непричетність установи банку до списання коштів з рахунку позивача — не взято до уваги.
У червні 2017 року представник Банку подав касаційну скаргу, посилаючись на те, що Банк не може нести відповідальність за проведення операцій з карткою позивачем або іншими сторонніми особами, в тому числі за зняття грошових коштів 9 січня 2015 році у розмірі 9 600 грн з платіжної картки позивача, оскільки така відповідальність покладена саме на останнього.
Статтею №1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Верховний Суд встановив, що згідно з пунктом 1.5 договору обслуговування банківського рахунку банк не несе відповідальності за збитки, завдані клієнту у разі розголошення (розкриття) інформації за рахунком в результаті використання клієнтом паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів.
Крім того, згідно з пунктом 2.2 Правил користування платіжними картками, емітованими Банком, які є Додатком №2 до договору, якщо платіжну картку втрачено, викрадено або з іншої причини вона стала непридатною до використання, а також якщо ПІН-код став відомий сторонній особі, позивач повинен в усній формі терміново заявити про це в Контакт-центр Банку та протягом 3 днів надати письмові заяву в оригіналі або по факсу до установи Банку, де відкрито рахунок. Позивач відповідає за всі суми по операціях з платіжною карткою, якщо передано картку сторонній особі або не повідомлено банк про те, що її загублено.
Верховний Суд встановив, що суди не взяли до уваги, що саме на позивача покладено обов`язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком в результаті використання клієнтом паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, як і обов`язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення.
Таким чином, враховуючи, що операція з переказу коштів у сумі 9 600 грн була здійснена 9 січня 2015 року в мережі Інтернет з використанням реквізитів платіжної картки, у тому числі CVV-коду, які мають бути відомі тільки власнику картки, Банк не повинен нести відповідальність за дану операцію.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги та скасувала рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року.
_03_03.png)
